Якщо на початку війни перед роботодавцями постала проблема, як забезпечити бізнесу та працівникам умови для подальшої роботи, то через 2 місяці вони виявили інше: 80 % робітників складно сфокусуватися на робочих задачах та знайти мотивацію працювати.
Протягом цього часу я веду комунікацію з різними представниками бізнесу та організацій. У компанії, де наразі працюють онлайн біля 800 осіб, керівник говорить:
«Складно організувати людей. Є проблеми з комунікацією всередині компанії. Люди напружені, працюють повільно, є затримки з відповідями на запити, іноді довго не виходять на зв’язок.
Співробітники важко фокусуються на роботі, не виявляють ініціативу. Їм складно даються рішення щодо відповідальних завдань та інше».
І таке частково відбувається через те, що ми адаптуємося не до якоїсь сталої події, а ми вчимося жити у умовах невизначеності та нестабільності. Це виснажливо психічно і навіть фізично. Люди відчувають сильну емоційну напругу, страх за майбутнє, неможливість планувати, як раніше. Та ще й наздоганяє періодично почуття провини за те, що в безпеці, що мало допомагають, що залишили рідних.
Звісно, важко працювати, коли:
- постійно думаєш про родичів або знайомих, які залишилися в гарячих точках;
- відчуваєш тривогу, навіть на відстані;
- знаходишся в чужому місті або країні;
- змінюються умови життя та праці;
- рідна країна знаходиться в стані війни;
- немає стабільності та накриває страх за майбутнє.
Драматичний трикутник Карпмана у робочих стосунках
HR-ри збилися з ніг, шукаючи та запрошуючи різних спеціалістів, щоб допомогти співробітникам справитися з наслідками гострого стресу, тривоги, адаптуватися до нових обставин, додати ресурсу та сил. Все для того, щоб вони змогли активніше включатися в робочі процеси. Але ж частина робітників залишається в позиції «Від мене нічого не залежить».
Давайте розглянемо цю ситуацію на прикладі моделі «Драматичний трикутник Карпмана»
Згідно цієї моделі існує три деструктивні ролі в людських відносинах: Жертва-Рятівник-Переслідувач.
У кожної людини є основна або найбільш знайома для неї роль у трикутнику. Вона проявляється не тільки у робочих стосунках, а насамперед, у особистому житті. Це те місце, де ми зазвичай входимо в трикутник, «підсідаємо» на нього, виступаючи у ролі Рятівника, Переслідувача, або Жертви. Така поведінка – психологічна спадщина. У родині батьків один із них демонструє саме ту роль, яка переходить до дитини.
Частіше всього, ролі у офісному трикутнику Карпмана ( буду його називати далі так) розподіляються наступним чином:
Жертва – найманий працівник,
Переслідувач – роботодавець, керівник,
Рятівник – менеджер з персоналу, HR.
ЖЕРТВА
Такі співробітники часто хочуть, щоб за них хтось приймав рішення, вирішив всі питання та зазвичай не проявляють ініціативу.
Ті, хто відіграє у трикутнику роль Жертви, вважають, що вони не можуть взагалі самостійно подбати про себе. Вони звертаються до Рятівника як до єдиного, хто може їм допомогти.
ПЕРЕСЛІДУВАЧ
В той же час роботодавець у ролі Переслідувача не може зрозуміти, що відбувається. Він зробив так багато всього: взяв відповідальність за робітників, перевіз їх у безпечне місце, втратив сон та витратив чимало сил, щоб зберегти компанію, щоб платити зарплати та перераховувати гроші на допомогу ЗСУ. А люди так і не включаються належним чином в робочі процеси.
Тоді роботодавець починає дратуватися на людей, вимагати від них дій або навіть погрожувати так, що в HR-ра смикається око. І недарма.
РЯТІВНИК
Саме HR-ри частіше всього по роду своєї діяльності виступають в ролі Рятівника, оберігаючи, рятуючи працівників, подібно до гіперопікаючих матусь. Благородна місія, але.. В цій ролі HR швидко вигорає, бо рятує Жертву з усіх можливих сил і не бачить особливих змін. Цей процес його виснажує, він не знає, що ще може зробити, розривається між наказами роботодавця і образами працівника.
В ролі Рятівника людина бачить себе «помічником» та «вихователем», яка має відповіді на будь-яке питання. Рятівництво не треба плутати з реальною допомогою, яка надається за запитом та прицільно.
Ось так поступово вся трійця не помічає, як їх ролі втомлюють, і Трикутник стає Бермудським.
Емоційна криза і шляхи виходу
Кожній раз, коли людина починає ходити трикутником Карпана, вона відчуває гострий та тривалий стрес. Це виснажує емоційну сферу, починаються небезпечні «гойдалки» від вибуховості, дратівливості, гіперзбудження – з однієї сторони, до апатії, байдужості, оніміння – з іншої сторони. Тому самим першим кроком для виходу з ролі, є вміння регулювати свій емоційний стан. Тількі у стані «холодного розуму» ми можемо помітити поведінку та змінити іі.
10 «П» для зняття емоційної напруги
Невідреаговані, незавершені емоції (страх, гнів, образа тощо) створюють внутрішню напругу та виснажують. Є 10 простих дій, котрі допоможуть екологічно проявити та завершити емоції:
- подихати (концентрація на диханні, на 4 рахунки вдох і видох);
- попити води;
- покричати у безпечному місті;
- пройтись або побігати;
- прибрати в приміщенні, помити посуд;
- помалювати;
- поплакати;
- поділитися з людиною, якій довіряєте;
- письмово описати свої емоціі;
- проговорити: озвучити свою потребу та прохання через я-повідомлення.
Я-повідомлення складаюсться із 3х частин:
Я відчуваю (відчуття)_______ коли (ситуація, причина) ________ побажання (висновок)_____________
Використовуйте той спосіб завершення емоцій, який вам доступний за обставин, головне – не залишати їх усередині. Незавершені емоції рано чи пізно прорвуть греблю. Наше завдання – навчитися проживати те, що відбувається, не ламаючись об нього.
Як припинити грати нересурсну роль
Щоб змінити ситуацію, треба її розуміти. Побачити шлях виходу і впевнено діяти.
Важливо розуміти, що є речі, яких зараз немає, але вони можуть повернутися, і є речі, які не може забрати жодна війна. Кожна людина шукає свій сенс кризової ситуації, прийнятний саме для неї. Його не можна взяти напрокат, його треба знайти.
Спробуйте замінити питання «Чому я?» “За що мені це?” на запитання «Що хоче Життя від мене?», « Навіщо це мені?»
Коли минуле життя дає тріщину, страждає наше сприйняття – «Я впливаю на своє життя». І треба поступово повертати собі це сприйняття. Відгорювати і не триматися за те, чого вже не буде.
Минуле можна зробити пам’яттю. Ми не вибираємо час, коли жити, але можемо вибирати, як ми живимо. Це наш вибір, наша відповідальність.
Компаніям, крім роботи з адаптацією, життєстійкістю та тривогою, наслідками стресу, треба повертати людей у дорослу позицію, коли вони можуть впливати на своє життя за тих обставин, які склалися. Також у нагоді будуть елементарні інструменти для відновлення навичок самодисципліни, фокусування уваги та самомотивації.
HR-ам – вимикати гіперопіку, і вмикати в співробітниках відповідального дорослого, який здатний взяти відповідальність за свої рішення та вчинки. Складати алгоритми та інструкцій разом з працівником, повертатися до його програми розвитку, щоб він знову відчув себе частиною команди і побачив перспективи.
Ми всі біжимо зараз довгий марафон, а не коротку дистанцію.
Тримаймося разом, допомагаймо один одному із дорослої позиції, та не забуваймо про цілющий людський контакт та щиру підтримку один одного.
АВТОР: НАТАЛІЯ СОЛЯНІКОВА
