«Житиму далі, коли закінчиться війна», – так зараз почуваються мільйони українців. За минулі місяці, на думку психологів, ми розділилися в цьому сенсі на три категорії :
- ті, хто має ресурсну психіку і був комплексних травм. Вони мають сили продовжувати жити, незважаючи на війну;
- ті, хто завис у проміжній фазі і, з одного боку, хочуть продовжувати жити далі, з іншого – їх щось постійно зупиняє та повертає назад. Ця категорія, як правило, відчуває постійне почуття провини;
- ті, хто залишився в тому ж стані, що й у перші дні війни. Вони не сплять, не їдять, постійно читають новини, забороняють собі будь-які задоволення та агресивно реагують на бажання оточуючих жити далі.
Небезпека синдрому – втеча від реальності
Почуття, що неможливо жити, радіти літу, отримувати задоволення від природи, погоди, їжі чи чого завгодно, коли у твоїй країні йде війна, на жаль, багатьом знайоме. Про те, як повернути собі відчуття того, що життя у нас не можна вкрасти, і як подолати синдром відкладання «на потім», на вебінарі, організованому проектом
psyFAQ, розповіла кризовий психолог, травмотерапевт Наталія Солянникова.
24 лютого розпочалася наша травмуюча історія, коли під загрозою опинилися наші життя, життя наших дітей, рідних, близьких та всієї країни. І психіці доводиться якось адаптуватися до цього, – пояснює кризовий психолог, травмотерапевт Наталія Солянникова. – І вона намагається зробити це за допомогою синдрому відкладеного
життя, яке є певним сприйняттям реальності, при якому ми вважаємо, що справжнє життя буде колись потім, а зараз треба все відкласти та сховати у довгий ящик. Він зараз часто звучить у моїх пацієнтів, люди його так, звичайно, не називають, а просто кажуть, що їм погано, що вони більше не можуть радіти, що в них якась внутрішня заборона задоволення. Як, наприклад, коли кожного разу думаєш, чи варто виставляти фотографію бузку в смартфоні.
А життя за вікном продовжується, хочемо ми цього чи ні. І в тому, що ми ставимо життя на паузу, нічого не дивного «відкладене» життя – це нормальний адаптивний захисний механізм. І все, що з нами відбувається, – нормальна реакція на ненормальну ситуацію. Інша річ, що ми ув’язаємо в цьому.
Зрозуміло, коли так відбувається в перші дні або місяць війни: ми ніколи не жили затаких обставин, ми зазнали шоку, гострого стресу, емоційних гойдалок. Але минуло вже сто днів війни, а відкладений механізм нікуди не подівся. І це, на думку психолога, не дуже гарна історія.
– Якщо спочатку це було нормально, то зараз виснажує психіку та шкодить, – попереджає експерт. – «От закінчиться війна», «спочатку я повернуся в країну/у своє місто/у свій будинок» – у цьому очікуванні ми живемо 24 години на добу більше трьох місяців, а це «ось-ось» не настає, і це важко. Небезпека синдрому відкладеного життя ще й у втечі від реальності. І треба чесно зізнатися собі, що вона поки що не змінюється, і ніхто не знає, коли це станеться. Тому настав час жити, і літо буде нашим, і у нас його ніхто не забере, незважаючи на те, що йде війна.
Заперечення теперішнього часу, вина та заборона на задоволення
У синдрому відкладеного життя кілька симптомів. Окрім очікування того, що ось-ось щось зміниться, і майбутнього, яке невідомо коли настане, сюди відносяться:
- Почуття провини. Знайома багатьом ситуація: як я можу купити щось, що мене порадує, коли багато людей не мають елементарного, живуть у нелюдських умовах, і їм набагато гірше, ніж мені.
- «Не на часі» – формулювання, яке зараз звучить усюди. – Це відчуття, що чогось не вистачає, але зараз не до цього, – пояснює психолог. Наприклад, «я розумію, що настав час більше включитися в роботу, але як це зробити, коли мені потрібно волонтерити?» Або як пройти потрібні курси або сходити до лікаря, або навіть зробити стрижку, коли не до цього. Список цей насправді нескінченний, і відкладати життя ми могли і до війни, просто зараз вона поставила цьому інший напрямок. І ніби дозволила нам виправдовуватися нею.
- Заперечення теперішнього часу і почуття, що нічого доброго не відбувається і не може відбуватися. Так, йде війна, але квіти та зелень за вікном ніхто не скасовував. І чудова дівчинка Катерина, яка співала на «Азовсталі», попри все, – це і є життя, яке зараз.
- Заборона на насолоди та задоволення – чашка кави, квіти, заходи сонця, що завгодно. І навіть якщо ми дозволяємо це собі, ми не ділимося з іншими, вважаючи недоречним показувати, що чомусь радіємо.
- Позиція спостерігача у тих, хто виїхав до іншого міста чи країни. Люди спостерігають за нормальним життям інших, наче дивляться фільм. «Я дивлюся на те, що відбувається, але не вмикаюсь у це, тому що моє життя почнеться потім».
Як справлятися із синдромом відкладеного життя
А коли згодом? Як каже травмотерапевт, минулі сто днів нам уже ніхто не поверне і відкладати наше сьогодні неправильно. За словами Наталії Солянникової, починати треба завжди із себе, і якщо допомагає тобі, можна ділитися з оточуючими.
- Насамперед потрібно себе стабілізувати. Після перших тижнів страху, тривоги, агресії, агресії, нескінченного питання «Що буде далі?» я виринула зі свого страшного емоційного стану і зрозуміла, що моїм близьким ще важче. І що я не допомагаю ні собі, ні сім’ї, ні країні тим, що зараз вою в подушку. І що потрібно себе стабілізувати та нормалізувати – це перший крок. І лише після цього з’явилася можливість доступу до радості та задоволень та повернення до себе життя.
Як стабілізувати: прості дихальні техніки, прогулянки, будь-яка робота з тілом – хоч зарядка, хоч масаж, усе, що допомагає привести його до норми. - Життя тепер поділено на 24 лютого і після нього. І наше завдання – поєднати ці дві половини, щоби з’явилося справжнє. І починати треба із простих рутинних дій.
Наприклад, я, поїхавши до Львова, виходила щоранку, щоб купити хліб та випити чашку кави. Необхідно знайти щось, що було до війни, і помістити це сьогодні, поєднавши «до» і «після». Купуйте чашку, схожу на вашу улюблену та залишену вдома. Раніше пили
воду вранці – поверніться до цієї звички. Записували справи та плани у календар – робіть це знову. Нехай їх тепер не так багато, нехай вони не такі складні та важливі, просто поверніть звичні дії. Відмінний спосіб – готування чи в’язання, шиття, те, що ви вміли раніше, але до чого у мирному житті не завжди доходили руки. Все це дає опору, прибирає тривогу та відновлює. - Що повертає життя: почати робити те, що ви відкладали всі ці місяці. Це можуть бути курси, спілкування з друзями, знайомства з новими людьми, походи в басейн. Або давно заплановані покупки, хоч би як вам казали: навіщо новий диван, коли війна?
І коли ми знову почали приймати ванну, нехай навіть не отримуючи насолоди, а тільки щоб трохи розслабити тіло, потрібно пам’ятати: психіка адаптивна, і вона все одно прагне життя. І іноді потрібно навіть через силу намагатися додати собі життя через такі прості речі.
Ефективна проста практика “Що хорошого зараз?”.
Поставте собі це питання і подивіться навколо. Зацвіла орхідея, дивовижного кольору захід сонця за вікном, річка видно з балкона, липа почала пахнути – навіть деталі дають смак до життя.
Війна рано чи пізно закінчиться, хай ми й не знаємо колись. Але щоб настало майбутнє, нам треба повернутися в сьогодення, почати жити тут і зараз. Подбати про свій ресурс і подумати, якими ми дійдемо кінця війни. Тому що нам ще відновлювати країну, допомагати нашим воїнам, коли вони повернуться. Ми будемо потрібні нашим дітям, батькам та один одному. А минуле ми можемо оплакати та розуміти, що це наша пам’ять, яка передаватиметься дітям. Але з цієї точки, що зараз, ми можемо почати жити.
АВТОР: Олена Нікітіна, матеріал опублікований https://kp.ua/ua/life/a650657-sindrom-vidkladenoho-zhittja-shchob-nastalo-majbutnje-treba-zhiti-zaraz
